Частина 3. ПБК

Наступним днем ​​був запланований від'їзд з Веселого у бік ПБК.
Годинн в 9 попаковав речі, чухнулі в путь дорогу. Юра з дружиною, ночували поруч метрів в 50 у друзів, тому сказав, що наздожене. Ну ще раз нагадавши, що перша зупинка буде біля озера в Зеленогір'я, вирушили в дорогу.







Гнати особливо не гнали, обкатка, та й по серпантинах сильно не поженеш. Ну ось і перша зупинка, озеро. Я відразу ж у заливну горловину охлаждайкі поліз. Все на місці, все в порядку, тепер можна і розслабиться

до самого озера під'їхати не так і просто, необхідно подолати круту гору. Але не з нашими вантажами і колесами.

Відкривається неповторний вид

Я перший поліз купатися, за мною і інші







Тут відкрилася тарзанка за 10 грн. І охочих покататися виявилося багато




Подзвонив Юра, з питанням:
-ВИ ДЕ?
-На озері в Зеленогір'є
-Ну я Вас почекаю, бо проїхав далі


Спускаючись вниз до мотів, виявляємо стенд "Каскадні водоспади"
Ну як таку красу пропустити

По дорозі запасаємося чистої гірської джерельною водою





Справжній кам'яний басейн




Природне джакузі





Чудо коник

Поки ходили по водоспадів, за Юру зовсім забули.
А коли подзвонили, він сказав, що поїхав на Ласпі, показати дружині види, а потім в Учкуївка.
Ну і ми зібралися в путь-дорогу
По серпантинах їздити ще те задоволення, різкі повороти, закладання майже до чирканья ніжки об асфальт нагнітають море адреналіну в кров, і іноді відкриваються неймоверні
краси пейзажів, коли досягаєш найвищої точки на підйомі.
Через деякий час ми в'їхали в Рибаче

У шлунку відчувалася потреба його наповнення.
Зайшли в кафешку і глянувши на ціни, переглянулись, відразу відправилися в найближчий супермаркет, і через деякий час на березі моря вже наминати кефіри з йогуртами, булками і печеньки.
Час було близько 3 по полудні.
Само собою приходив питання про подальше дії. Решення було таким, або відправлятися в бухту Ласпі на знайомий вже кемпінг, але ніде не зупинятися, щоб встигнути до темряви, або переночувати тут в кемпінгу, відпочивши і накупавшись у морі.
Одноголосно обрали Рибальське. Зовсім скоро вже розбили намети.
Місце скажу по правді, не дуже зручне, можна було б розташуватися на березі, але зате є вода, туалет, душ, мінус, поруч дорога, по якій раз у раз проносяться жгуни.



Пішли купатися, вода тут якась особлива, такого кольору, ніде більше не зустрічав.



Час йде, і сидіти на місці не хочеться, і поїхали з Романом на водоспад Джур-Джур, він тут зовсім поруч, в горах селища Генеральське.

Через міст перший водопадик

Платити постачальникам на уазику особливо нехотілось, пішли пішки, та йти там не так вже й багато, пару км.





На КПП стояли похмурі охоронці, тому навіть думки поторгуватися небуло.


Пройшовши ще трохи, відкрився вид на велич водоспаду.






Піднявшись трохи вище виявили каскадні водоспади






Повернувшись на базу нас чекав смачний обід, под`їхали відірвалися від основної групи байкери, і залишилися з нами на базі на ніч.

Вранці наступного дня висунулися в дорогу в бік Ялти

Біля Ялти на заправці зустрілися з старовірів і зробили групове фото

Недоїзжая до Артека, бачу в дзеркало, що хлопці зупиняються на узбіччі.
-Що сталося?
-Глянь, там у тебе болт вилетів, повз шолома пронісся
Оглянув, болт кріплення глушителя обламало.
Щоб його витягнути треба висверлювати. Болт це не критично, під вагою глушака (5кг), вже траплялося таке спостерігати.
Сашко вже давно переробив собі глушак з нержавійки, але естетично виглядає непривабливо, зате вага не більше кілограмів. Чого туди китайці заштовхали незнаю, але всередині давно все тарахить. Закрутів проволкой, їхати можна, але Саша вирішив зробити напевно. Відразу за стелою "Артек", є автобаза. Поки хлопці спустившись вниз купуватися, заїхали до токаря на автобазі.
Знявши глушак, болт благополучно з кронштейна висвердлили, і через деякий час вже новенький болт красувався на скуті.
пофоткал біля стели, вирушили далі в дорогу




Вирішили заїхати на Байдарські ворота, по дорозі відвідавши церкву.











Через деякий час в'їхали у вже знайому бухту Ласпі.






Було прийнято рішення на завтра сьездить на Ай-петрі, разом з Юрою і МАО.
На повороті на Тернівку біля Балаклави домовилися про зустріч.
Але деякі нюанси внесли корективи в плани МАО і Юри, сказалі, що наздоженуть.
Попереду показалися темні хмаринки, а я дощовик не взяв. Через час хлинув дощ.
Ми всі звернули в альтанку, але татари господарі вигнали, вказавши пальцем на виїмку в прямовисній стіні навпроти дороги.
Там ми і сховалися.




Дощ переріс у град, а татари розподілилися по альтанкам і чатували щоб ніхто не заліз. Ну і хрін з вами.
 
Дощ йшов досить таки довго, то посилюючись то послабляючись, на черговому стиханні, глянувши в сторону Ай-Петрі і виявивши там буйство стихії, ми вирушили назад на базу.
Проїхавши буквально пару кілометрів, асфальт був сухим. Дзвоню Юрі, сказати, що повертаємося, він у відповідь, що в Учкуєвці злива. Глянувши звідси в його бік, таки побачив і там чорні хмаринки.
Саша з Ромою вирішили їхати з боку Ялти, але там більш важкий підйом. Подумавши, ми з Максом і Санею на Юбріке, вирішили залишитися на базі. Через деякий час і тут почав накрапати дощик.
До вечора домовилися ЧУХАЛО в кемпінг в Учкуєвці.
На Ай-Петрі було сонячно




У Севастополь, на північну сторону мій ЖПС довів без проблем.
Нас вже чекали.











На наступний день було заплановано відвідати визначні місця Севастополя, катер у Балаклаві.
Але погода внесла свої корективи.
Макс і Саня з Сумської обл. які вирішили їхати додому зрання, теж були спантеличені, дощем почавшийся йти десь ноччю. Так і залишилися ми по наметах чекати погоди. Коли трохи перестав йти дощ, Юра з дружиною і Рома з сином Богданом, вирішили їхати додому. Незабаром почали збиратися і Макс з Сашком. ZZTOP з дружиною, зазбирались їхати назад в Рибальське. Я вирішив теж їхати додому, але виїжджати ближче до вечора, десь небудь зупинимося ночувати. Провівши всіх, стало дуже сумно, заліз в намет і під монотонне крапане дощу почав дрімати.
Через деякий час повернувся Саня на Юбрікі, сказав, що у Макса лопнув трос зчеплення, благо, що від'їхали зовсім недалеко. @ МАО на бусі поїхав допомагати, і привезли Супер фуру сюди на базу. @ VovaS десь роздобув схожий тросик з якогось китайця. Почали збиратися і ми. Було вирішено їхати додому з Максом і Санею.
Встановивши на місце трос, екіпіровавшісь пакетами)), рушили в дорогу.



Я ведучий, бо у мене ЖПС
На виїзді з Севастополя, Саня згадує, що забув на зарядці телефон.
Макс знову повертається на базу))
ми фоткаемся

як не дивно, дощу не було.
Поїхавши Сімферополь, почало темніти. Вночі по кримській дорозі було їхати одне задоволення, ні ямки ні вибоїни, тільки степ і дорога і зрідка проїжджали зустрічні машини.
Швидкість 80-85, оптимально для нас і Юбріка. Біля Красноперекопська на Shell стали на заправку, попили кави і кинулися в дорогу, далі дорога бажала бути кращою, але гірше ніж біля Умані та Києва, дороги немає.
У годину ночі прибули на чергову заправку в Цюрюпінськ. Вирішили тут переночувати. Залізли в якийсь лісочок і розбили намети.
Як тільки запакувати в намет, знову почав йти дощ.
Ранок був сонячним.



Попили кави, поснідали, на заправці вмилися і кинулися додому.
Особливих пригод не було, зупинилися біля Южнокраінскій АЕС пофоткаться



Макс спробував прокататися на Бравіке, але він млинець важкий з сумками, так, що віддав він його назад мені))
Додому приїхав якраз до заходу сонця, хлопцям залишалося їхати близько 500 км. Вони вирішили переночувати в Києві, а вранці продовжити свою подорож.
">